Нестеровецька ЗОШ І-ІІІ ступенів П`ятниця, 18.08.2017, 17:20
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту

С Ь О Г О Д Н І

Категорії розділу
план роботи школи [13]
нормативні документи [8]
накази [17]
матеріали нарад [3]
вчителям [23]
вчителям інформатики [11]
розробки вчителів [22]
внутрішкільний контроль [3]
наші досягнення [1]
шкільний парламент [4]
дюо особистість [2]
гра жар-птиця [3]
батьківський комітет [2]
рада школи [1]
піклувальна рада [1]
історія школи [3]
історія села [2]
учням на допомогу [61]
дист_навч [1]
Вислови про ... [4]
Шкільна бібліотека [4]
Шкільні газети [1]
КНИГА ДОБРИХ СПРАВ [0]
Добрик працелюб [0]
Добрик-волонтер [1]
Добрик-художник [0]
Добрик-читайлик [0]
Добрик-олімпієць [0]
Добрик-краєзнавець [0]
Вересень_2012 [1]
Жовтень_2012 [1]
Грудень_2012 [1]
Січень_2013 [1]
Адміністрація школи [1]
Цивільний захист [4]
Батькам на допомогу [0]
Репозитарій [1]
2014 рік [1]
2015 рік [1]
ЗНО та ДПА [1]
Сторінка психолога [0]
Про нас [3]
2016 рік [1]

Соцмережі

Міні-чат

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Відвідування
Locations of visitors to this page

Ми в Інтернет

BIZinformation

А к в а р і у м

Цей день в історії

Шукалка
Шукалка

НОВИНИ

Валюта
Курсы НБУ на сегодня

Педагогічна преса
Головна » Файли » історія школи

Історична ретроспектива
[ Викачати з сервера (12.1Kb) ] 18.10.2010, 09:36
В сучасних умовах значення освіти важко переоцінити. Саме освіта, наука та пов’язані з ними новітні інформаційні технології є головними ознаками постіндустріального суспільства, в якому перебуває населення найбільш розвинутих країни світу і на шляху до якого знаходиться наша держава. В свою чергу, наріжним каменем загального стану освіченості суспільства була, є і буде шкільна освіта. У шкільному віці людина найбільш відкрита не лише для знань, але й формування сталих переконань та уявлень. Світогляд особистості, сформований в період дитинства та юності, є надзвичайно стійким і дуже важко піддається корегуванню. Через це саме школа завжди була потужним засобом ідеологічного впливу на суспільство. Досвід світової історії свідчить, що ті нації, які були позбавлені національної школи, не спромоглися створити державу. Не була винятком і Україна. Відсутність національної школи протягом ХІХ ст. через її перебування в складі Російської імперії була однією з причин поразки національно-демократичної революції на початку ХХ ст. Враховуючи важливість названої проблеми, до її вивчення вдавалося не одне покоління дослідників. Зокрема, на рівні Подільського краю діяльність закладів освіти вивчали Є.Сіцінський [1], А.Крилов [2], Л.В.Баженов [3], І.В.Рибак [4], В.С.Прокопчук, Т.К.Прокопчук, С.В.Олійник [5], О.М.Завальнюк, О.Б.Комарніцький [6] та ін. Утім, не зважаючи на значну кількість статей і монографій, створених названими вченими, узагальнюючої праці, яка б відобразила всі аспекти формування і діяльності освітніх закладів значного українського регіону – Поділля, ще не має. Історики започаткували роботу із створення сюжетів про окремі навчальні заклади краю. Особливо відзначилися в цьому, зокрема, І.В.Сесак [7], Е.М.Мельник [8]. Утім вони не брали до уваги сільських шкіл. Метою нашої замітки є дослідження основних етапів формування Нестерівецької загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Дунаєвецького району Хмельницької області. Витоки місцевої народної освіти с.Нестерівці припадають на початок ХІХ ст. і пов’язані з ім’ям протоієрея Матвія Федоровича Коцюбинського (діда відомого українського поета М.Коцюбинського). Прийшовши в село одразу після семінарії, він почав опікуватися місцевою паствою, починаючи з 1807 р., одразу після смерті свого попередника Антонія Добриловського. За довгі 42 роки церковної служби, М.Ф.Коцюбинський залишив по собі добру пам’ять. Це була дійова, енергійна людина. Однією з найбільш важливих справ панотця Матвія стала організація в селі повітового училища. Воно появилося після того, як у 1808 р. в Подільську духовну консисторію надійшов указ Його Імператорської Величності про необхідність заснування в казенних селах губернії початкових повітових училищ для простого люду. Виконуючи Височайше повеління, тогочасний єпископ Подільський і Брацлавський Іоанникій (колишній архімандрит Московського Донського монастиря), в свою чергу, наказав зібрати відомості про населені пункти єпархії, аби визначити ті з них, де діяльність таких освітніх закладів буде можливою. Ушицьке духовне правління, в рапорті до консисторії саме Нестерівці визнало тим селом, де заснування повітового училища було найбільш доцільним. Серед усіх казенних маєтків Ушицького повіту тут проживало найбільше людей – 405 осіб чоловічої статі (мова йде лише про православних прихожан, які, втім, становили переважну більшість населення села) [9]. Показово, що на таке рішення значною мірою вплинула і сама постать М.Ф.Коцюбинського. Зокрема, в рапорті йдеться про те, що “...сам М.Коцюбинський закінчив богословські курси, цілком підходить для вчителювання і здатний викладати в училищі через багатолюдність його нестерівецької пастви” [10]. Цікаво, що мало значення навіть проживання отця Матвія безпосередньо в селі. Це, на думку церковного керівництва, зменшувало його витрати на харчування і дорогу до майбутнього училища, в якому вже на 1808 р. планувалося навчати 26 селянських дітей. Там, у Нестерівцях появився перший заклад народної освіти в Ушицькому повіті. З 1850 до 1855 рр. нестерівецькою паствою опікувався Євтропій Литвинський, а з 1855 до 1885 р. – Василь Васильович Користинський. Останній, після закінчення в 1851 р. семінарії і духовної служби в селі Проскурівка, в 1855 р. був переведений до Нестерівців. Помер 5 квітня 1885 року і похований на сільському цвинтарі. Отець Василь продовжив справу свого попередника. За період його опікування місцевою паствою нестерівецьке парафіяльне училище було реорганізовано у церковно-парафіяльну школу. У 1868 р. тут навчалися 29 хлопчиків і 8 дівчаток. За відсутності окремого приміщення навчальний заклад розміщувався у власній хаті вчителя Євгена Дмитровича Бичківського. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст., крім нього, у школі викладали місцевий священик О.Г.Богацький (з 1894 р.) і вчителька З.О.Пашинська, які одночасно навчалися майже 60 хлопчиків і 29 дівчаток. Є.Д.Бичківський мав звання сільського народного вчителя і за свою подвижницьку працю був нагороджений срібною шийною медаллю. При школі було організовано хор хлопчиків, в користуванні навчального закладу знаходилося 600 сажнів землі, на яких розміщувалися невеличкий садок, город і пасіка. На утримання училища держава відпускала 226 руб. на рік, ще 310 руб. Воно отримувало від сільської общини. Заробітна платня вчителя становила 90 руб. на рік і утримувалась із загальної суми надходжень в училище. У 1890 р. у Нестерівцях проживало майже 2,5 тис. осіб у т.ч. 2045 українців, що сповідували православну віру, 416 католиків і 13 євреїв. За даними перепису в 1897 р. нестерівська громада нараховувала 1259 осіб чоловічої і 1291 жіночої статі. З них володіли грамотою всього 246 осіб [11]. На початку ХХ ст., у 1905 р., чисельність населення села залишалась приблизно на тому ж рівні і складала 2557 осіб. Селянських дворів, за даними тогочасного дослідника А.Крилова, тут нараховувалося 471, діяло Міністерське однокласне народне початкове училище [12]. У 1918 р. директором сільської школи став Іван Федорович Піщенюк, який працював на освітянській ниві разом з дружиною – Ніною Корнилівною Лупан (мати репресованого в 30-ті роки поета Леоніда Сильвестровича Лупана). У 20-х рр. минулого століття школа отримала нове приміщення. Радянська влада передала школярам панський будинок Годського, побудований ще в другій половині ХVІІІ ст. Крім української школи, працювала ще й польська. Знання дітям давали вчителі Сойко, Бойчук, Бичківський, Наровецька, Хіміч, та інші. В страшні 30-ті роки ХХ ст. школа повною мірою перебрала на себе функцію виховання молодого покоління в дусі відданості ідеям Леніна – Сталіна і виконувала не стільки освітнє, скільки ідеологічне замовлення влади по формуванню нової “радянської людини”. “Вчителька організовувала дітей і водила нас дивитися як усіх розкуркулюють”, – згадує про ті часи мешканець Нестерівців В.Лісецький. А ось що пригадує про особливості шкільної освіти радянської України 30-х років М.М.Степанова, також жителька Нестерівців: “...Згадую про ті часи і починаю плакати, як ми бідно жили. В хаті нічого не було. Я була найстарша в сім’ї, до школи не ходила, бо не було в що ні взутися, ні вдягнутися, обмотували ганчірками ноги і так ходили”. Свідчить О.Т.Мейхер, 1924 р. н.: “Вчитися в школі було дуже важко, але я добре вчилася гарно співала. Вчителька Роза Ісаківна заставляла нас співати пісні: Ой там на дубочку Два соколи сидять. Перший сокіл – Ленін Другий сокіл – Сталін, Першому соколу прийшлося помирати Він до свого друга почав промовляти: Соколе мій сизий, мені вже не жити, Тобі доручаю справу завершити. І тепер вся молодь весело співає, Про сокола Сталіна пісні складає. А після тих пісень прийшла додому: хліба кришки нема, дощ йде, в хаті старенькій стеля впала, а накритися нема чим. Так і сиділи в хаті під дощем.” Зовсім інші проблеми відбиті в тогочасній періодиці, де про страшний голод в українському селі, зрозуміло, ані слова. Назва коротенької статті в газеті “За суцільну колективізацію” під промовистою назвою “Боротьби за якість навчання немає”: “Нестерівецька 7-ми річка забезпечена належним педагогічним складом, приміщення відремонтоване, але нема боротьби за якість навчання. Відвідування у старших групах – 80-85 відсотків, у молодших – ще менше. Школа користується програмами 1930–1931 рр., що мають ряд шкідливих моментів” [13]. Ситуація з сільською шкільною освітою в ті часи значною мірою відбивала загальну політичну ситуацію в країні. Як тільки до сільської крамниці завезли нові “Букварі”, практично одразу їх вилучила спецслужба, оскільки там йшлося про “ворогів народу”, а виховувати дітей на їх прикладі вважали злочином. На початку вересня 1936 р., поспіхом, видрукували “Буквар” із змінами, утім і там фігурували діячі, на яких наклали табу. Підручники не ліквідували, – отримали вказівку вирізати портрети “ворогів народу”. В такому вигляді книги реалізували [14]. Впродовж 30-х рр. ХХ ст. Нестерівецька семирічка займала три будинки. У першому, що раніше належав Федору Пещанюку, розмістився один клас. Цей будинок експропріювала радянська влада, а самого власника заслала до Сибіру. Другий будинок займала т.зв. “польська” школа, а третій – т.зв. “велика” школа. Всі будинки розміщувалися один від одного на значній відстані, що створювало незручності як для учнів, так і вчителів. Директором школи працював Петро Омелянович Кобилянський. У 1936 р. вийшла постанова радянської держави про ліквідацію шкіл з навчанням на польській мові. Учні Нестерівецької т.зв. “польської” школи здали підручники польською і були змушені продовжувати навчання українською мовою. З 1934 по 1955 рр. у селі працювала неповна середня школа (7 класів), а з 1955 р. по 2008 р. діє загальноосвітня середня школа І–ІІІ ступенів. З серпня 1950 р. по 3 лютого 1960 р. директором школи був Григорій Федорович Гордійчук, історик за фахом, людина діяльна і наполеглива. Завучем школи тоді працювала Марія Петрівна Колпакова, вчителька російської мови і літератури. З лютого 1960 р. по липень 1963 р. на посаді директора школи працював Леонід Якович Кобилянський. Крім навчальної роботи, він багато уваги приділяв господарським справам. Зокрема, тоді при школі почала діяти учнівська виробнича бригада. В період хрущовської “відлиги” дещо покращилися умови життя та праці пересічного радянського колгоспника, село, порівняно з жахливими сталінськими часами, починало жити заможніше. Через збільшення кількості учнів (до Нестерівецької “десятирічки” в старші класи ходила молодь сусідньої Ганівки, де діяла лише неповна середня школа) виникла проблема з приміщенням. У будинку не вистачало класних кімнат, тому окремі класи розміщувалися в кількох будинках, розкиданих по селі. Історично склалися назви цих своєрідних шкільних підрозділів: “Піщенюкова” школа (на згадку про Івана Федоровича Піщенюка, місцевого вчителя, якого було звинувачено в антирадянських діях і заарештовано прямо під час уроку) та ,“шкрібалова” школа (де навчалися початкові класи). Окремі класи, через брак приміщень, навчалися в сільському Будинку культури. Така ситуація тривала до 1-го вересня 1970 р., коли в Нестерівцях було урочисто відкрито нову школу, побудовану за типовим проектом. З липня 1963 р. на посаді директора школи працював молодий, енергійний випускник історичного факультету Кам’янець-Подільського педагогічного інституту В’ячеслав Мартинович Герасимов. Саме він підняв клопотання про будівництво нового приміщення середньої школи перед правлінням місцевого колгоспу “Дружба”. До такої важливої і необхідної справи схвально поставився голова правління господарства Олексій Васильович Колодніцький. Отже, будівництво сільської двоповерхової школи з централізованим водяним опаленням, розрахованої на 342 учні, було розпочато. Нове приміщення невдовзі обладнали новими меблями, оснастили технічними засобами і необхідним наочним матеріалом, картинною галереєю. Просторий будинок дав можливість організувати навчання п’яти груп продовженого дня. Згодом для потреб школярів було придбано автомашину і трактор. Для вчителів збудували житловий двоповерховий будинок.. Серед педагогічного складу школи – Г.Ф.Бігун, вчителька історії, яка 40 років свого життя віддала педагогічній роботі з дітьми; Л.М.Музичишина, Відмінник освіти України, вчитель німецької мови. З 5 листопада 1973 р. по березень 1981 р. школу очолював Григорій Федорович Шарук. За його сприяння було створено і обладнано кабінет історії (зав. кабінетом – Г.Ф.Бігун), який невдовзі почав отримувати призові місця на районних оглядах, закладено кабінети української, російської, німецької мов, математики, трудового навчання. Після переходу Г.В.Шарука на роботу в середню школу смт.Смотрич директором школи з 1 квітня 1981 р. була призначена Н.С.Гром’як, яка пропрацювала на цій посаді майже 16 років – до виходу на пенсію у 1996 р. В пам’яті багатьох учнів, вчителів та працівників школи вона залишила добрий слід завдяки, насамперед, високому професіоналізму, компетентності, чудовим людським якостям. Надія Сергіївна добре знала і розуміла потреби і запити учнів. Разом із заступником з навчально-виховної роботи Галиною Антонівною Яворською, яка працювала на цій посаді ще з 1968 р., стараннями Н.С.Гром’як та всього педагогічного колективу вже за перший рік її роботи заклад отримав перехідний Червоний прапор за підготовку до початку нового начального року. Значно покращилась його матеріально-технічна база. Шкільні кабінети щорічно поповнювалися новими технічними засобами навчання, меблями. За час керівництва Надії Сергіївни було придбано новий трактор Т-40М, у навчальному закладі з’явилися кабінет інформатики, комбінована майстерня для роботи по дереву та металу, майстерня з обробки тканин (для потреб останньої було закуплено 12 швейних машин). Власними силами педагогів, технічних працівників та учнів було побудовано 25-метровий тир закритого типу, майстерня з вивчення тракторної справи, замінено підлогу в спортивному залі, обладнано спортивний майданчик, проведено водопровід від колгоспної вежі до школи, споруджено господарський будинок. За свою багаторічну працю на освітянській ниві Н.С.Громяк нагороджена медаллю “Ветеран праці СРСР”, значком “Відмінник Народної Освіти”, неодноразово відзначалася грамотами управління освіти Хмельницької обласної державної адміністрації. 25 жовтня 1995 р. у приміщенні школи урочисто відкрито літературно-меморіальний музей Л.С.Лупана – поета-земляка, закатованого в роки сталінських репресій. З 1997 по 2000 рр. директором Нестерівецької школи була Відмінник освіти України Ганна Петрівна Копичинська (за фахом – математик). За роки її праці на цій посаді було зроблено реконструкцію котельні, проведено капітальний ремонт приміщення, здійснено газифікацію. З 2000 р. посаду директора обійняв Олег Володимирович Чешневський, за фахом вчитель математики й інформатики. В сучасній сільській школі навчається 140 учнів, педагогічний колектив закладу складається з 20 осіб, створено перший в Дунаєвецькому районі комп’ютерний клас, проведено черговий капітальний ремонт приміщення, ведеться будівництво залу атлетичної гімнастики. Багато уваги приділяється учнівському самоврядуванню, зокрема, в школі працює учнівський парламент. Вибори президента до цієї поважної інституції (з числа учнів) за своєю гостротою і напругою нагадують вибори Президента України. За ініціативою місцевої жительки Олени Барвінок у Нестерівецькій школі відкрито філіал музичної школи (спеціалізації вокал та фортеп’яно). Таким чином, за два століття існування школи у Нестерівцях пройдено шлях, який забезпечив її ріст від закладу освіти зразка ХІХ ст. до сучасного українського загальноосвітнього закладу. На долі вчителів і учнів негативно позначилася політика різних режимів. Ріст матеріально-навчальної бази школи найбільше припав на 60–70 рр. ХХ ст. Педагогічна майстерність учительського колективу зростає постійно. Він виховав яскраві неповторні особистості, які здобули визнання як на рівні області, так і України загалом. Велику роль у вдосконалені роботи школи відігравали її педагогічний колектив, їх досвід покладений в її розвиток на початку ХХІ ст. Примітки: 1. Сецинський Е. Приходы и церкви Подольской епархии // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета / Под ред. Е.Сецинского. – Каменец-Подольский, 1901. – Вып.9; 2. Крылов А. Населенные места Подольской губернии. – Каменец-Подольский, 1905; 3. Баженов Л.В. Історичне краєзнавство Правобережної України XIX – поч. XX ст.: Становлення. Історіографія. Бібліографія. – Хмельницький, 1995; 4. Рибак І.В. Наш край в історії України. – Кам’янець-Подільський, 2007; 5. Прокопчук В.С., Прокопчук Т.К., Олійник С.В. Дунаєвеччина в іменах. Біобліографічний довідник. – Вип.1. – Дунаївці, 2006; 6. Завальнюк О.М., Комарніцький О.Б. Кам’янець-Подільський національний університет (1918–2008 рр.): Історичний нарис. – Кам’янець-Подільський, 2008; 7. Див.: Сесак І.В. Освіта на Поділлі: у 2-х ч.: Ч.ІІ. Середні навчальні заклади Поділля у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. – Кам’янець-Подільський, 1999; Освіта, наука і культура на Поділлі: Збірник наукових праць. Т.2. – Кам’янець-Подільський, 2002. – С.147-157 та ін.; 8. Див.: Освіта, наука і культура на Поділлі: Збірник наукових праць. Т.3. – Кам’янець-Подільський, 2003. – С.127-138; Т.9. – Кам’янець-Подільський, 2007. – С.213-229; Т.10. – Кам’янець-Подільський, 2007. – С.271-280; та ін.; 9. Державний архів Хмельницької області. – Ф.591. – Оп.2. – Спр.13. – Арк.2; 10. Там само. – Арк.5; 11. Труды Подольского церковного историко-археологического общества / Под ред. Е.Сецинского и Н.Яворовського. – Каменец-Подольский, 1911. – Вып.2; 12. Крылов А. Зазначена праця. – С.491; 13. За суцільну колективізацію. – Дунаївці, 1932. – 22 вересня. – №89. – С.2; 14. Кузьмінський В.Л. Тернова нива долі: Спогади та документи про 30–90-ті роки ХХ ст. на Дунаєвеччині. – Кам’янець-Подільський: Каліграф, 2008. – С.89. Резюме В статье освещается в общих чертах исторический путь школы села Нестеровцы Дунаевецкого района Хмельницкой области. Ключевые слова: образование, школа, с.Нестеровцы. Одержано 8 вересня 2008 р.
Категорія: історія школи | Додав: Нестеровцы
Переглядів: 986 | Завантажень: 172 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
language

Погода
Нестеровцы

Корисні посилання
-- Школа олімпійського резерву (програмування)
-- Міністерство освіти і науки Украївни
-- Управління освіти, молоді та спорту Дунаєвецької РДА
-- Хмельницький обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
-- Вчителям інформатики
-- ЩОДЕННИК
-- Дистанційне навчання
-- Дунаєвецький райметодкабінет

Задумайтесь

Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 83

ГОРОСКОП
Loading...

В Нестерівцях

Освітні портали
МОН України Педагогічна преса Освітній портал

Пошук

Copyright MyCorp © 2017Хостинг від uCoz